Фрацузькi ознаки весни

Перед визволенням Парижа вiд фашистiв парижанки викупили всi яскравi й недорогi тканини та зустрiчали переможцiв у весняно-радiсних сукнях. Ще не оплаканi були жертви, але висока нота торжества свободи найкраще освячувала цю мить!
У кожній надії є ментальна домінанта. У китайців – довголіття. У німців – точність, в американців – законослухнянiсть. В українцiв – теж є, та це окрема тема. У французiв –.свобода. Ця категорiя всепроникаюча. Вона i в модi, й у кухнi, й у тому, як її демонструють всьому свiту.
Фестиваль “Французька весна в Україні” щороку набирає потужностi. Нинi ця “весна” проходить у десяти найбiльших мiстах України, а розпочалася минулої суботи – водяним шоу колективу “Iлопоти” під назвою “Дивацтва на водi” в київському Гiдропарку.
Посеред Довбички – мiж Молодiжним пляжем i так знаним нудистським – стирчало потужяє й грацiозне дерево, навколо якого й відбувалося усе тою дивного вечора.
Коли на нудистському березi розгорiлися ватри, подумаюся, що мiсце вибрали не надто зручно. Скравдi, на озері, де глядачi розмiстилися б по колу, було б комфортнiше.
Та ось зазвучали пляжнi куранти.
Нiби ковзаючи по водi, до дерева життя сходилися i з’їждажалися двiрник з неоновими нашивками на жилетцi, листоноша на велосипедi, матуся з немовлям у колясці, хтось на доiсторичному “Рено” (при входi до паркової зони була виставка його сучасних стильних нащадків). I нарештi –жiнка на лiжку, яке мукою безсоння збiльшене в кiлька разiв супроти побутового розмiру. У вiдчаї вона потрошить подушки, посипаючи пiр’ям шлях до химер сну. Серед тих химер – безкрилий i крилатий янголи, якi зi своїх човнiв висипають вогники на воду; король, скоморох, чорнi iстоти рiчкового дна i alter ego героїнi – оперна примадонна. Вона на величезнiй платформi, яку рухає колесо, а те колесо крутить скоморох, закоханий у примадонну. Ясно, вiн приречений згорiти вiд нероздiленого кохання. Так би й сталося, але героїня реальності перериває небезпеку сну. І знов навколо дерева триває буденне життя. Воно варте святкування понад усi ефемернi принади!
Як шампанське, вибухнули феєрверки, а синьо-пiдсвiчений дим поглинув примари ночi та явив морозну синь свiтанку.
На правому березi в цей момент засвiтилися золотi банi церков, потужним стовпом свiтла від землi до небосхилу став Пам’ятник жертвам голодомору i зовсiм зник, сподiваюся, з причини недосконалої пiдсвiтки, обелiск Слави.
    Застиглi на якусь мить фiгури й конструкції на водi, шепотiння дерева у синьому туманi, здалися привабливою картиною тої примарної ріки, яка роздiляє життя-зажиття з житгям-пiсля-смертi, i єднає всіх  під будь-якими обелiсками.