«Коли до губ твоїх лишається півподиху...»

Виставу «Момент кохання» уТеатрі «Сузір’я» поставили як слідчий експеримент

Афішу Театру «Сузір’я» запрудило кохання у всіх його проявах. Почуття, завдяки якому людство продовжує свою еволюцію, не лише закладено в сюжет більшості вистав — воно почало вибиратися назовні й сьогодні присутнє в назвах аж трьох спектаклів театру. «У колі кохання», «Все про кохання», а тепер і «Момент кохання» — як зауважив керівник «Сузір’я» Олексій Кужельний, час уже робити якийсь тематичний спецпроект.
Моноспектакль Тараса Жирка із цього списку — найсвіжіший. Слідчий експеримент за Володимиром Винниченком представив актор Євген Нищук.
Романтичне оповідання Винниченка, на перший погляд, театральній транскрипції піддається не надто охоче. Молодий чоловік згадує, як одного разу зустрівся з красунею–панянкою, закохався в неї, але так і не наважився сказати їй про свої почуття, «перейти межу» — у них так нічого і не відбулося... Після чого наступну частину життя герой змушений картати себе за ту нерішучість, знову й знову поновлюючи в пам’яті ті події, намагаючись розібратися, як могло так статися і чому він виявився таким слабким. Жирко та Нищука така підкреслена моножанровість цієї історії аж ніяк не збентежила. На допомогу герою та його сумлінню як важка артилерія були надані музика Романа Гриньківа, Андрія Середи та «Океану Ельзи», дуже логічні як для такої вистави декорації, задумані за принципом коробки, що розкривається, а також розкішний відеоряд з Інною Цимбалюк у головній ролі — красуня–телеведуча зіграла ту саму пані, якій так і не наважився освічитися В’язень сумління. З «картинкою» справді вгадали: мальовничі краєвиди (знімали в Пирогові), неймовірно вродливі Він і Вона, які біжать, узявшись за руки, а потім падають у стиглу траву... Власне, і сам герой на сцені розкривається разом із відео — до цього він, одягнутий у шинель ув’язненого, міряв свою умовну темницю широкими кроками, зловживаючи патетичною інтонацією. А потім видав такий шалений танець почуттів (хореограф — Ольга Семьошкіна), після якого віриш кожному слову та подиху В’язня сумління. Сцену та відео поєднали не лише сюжетом і персоною головного героя: по обидва боки екрана з’являються солома і хустка героїні Інни Цимбалюк, а ще — жито... Тільки на сцені воно — у горщику, з жита Нищук наче вибудовує ту саму межу, яку він так і не переступив.
Фінальна пісня Тараса Чубая «Коли до губ твоїх лишається півподиху...» у цій виставі звучить як сум за тим, що так і не відбулося. Хоча якби героєві Нищука все вдалося «переграти», не факт, що ця історія залишилася б такою ж романтично–зворушливою...
15/06/2010
Україна молода № 107 Олтаржевська Людмила