Легенда про піаніста

Зазвичай постановки художніх керівників театрів визначають творче обличчя цих театральних колективів. А сучасним обличчям Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» напевне можна вважати спектакль «Новеченто. 1900», створений народним артистом України Олексієм Кужельним за театральним монологом відомого італійського письменника Алессандро Барікко.

Ця вистава – справжня епопея, адже на одному кораблі, на якому відбуваються зображувальні події, помістилася ціла епоха, цілий світ. Дивний світ музики, дружби, любові та страждань. Це історія про геніального піаніста, який народився і все життя прожив на кораблі, де прославився грою на роялі.

Оповідь ведеться від його друга-трубача, який разом з ним грав у оркестрі. У перший день 1900 року на трасатлантичному пароплаві «Вірджинія» у коробці з під лимонів знайшли малюка. Хлопчик виріс, і все своє життя провів на величезному лайнері, що курсував між Америкою та Європою. І жодного разу не зійшов на берег. Хлопчик отримав ім’я Денні Будмен Т.Д. Лемон Тисяча-дев’ятисотий. Невідомо як він навчився грати на роялі, але став справжнім віртуозом і розважав публіку, граючи в ресторанному оркестрі. З ним були пов’язані захоплюючі історії, а його життя перетворилося в красиву легенду.

У виставі грає лише один актор – Станіслав Мельник. Але молодий виконавець вміє так майстерно і швидко перевтілюватися, що виникає враження, наче на сцені відразу кілька дійових осіб.

«Виявляється, що за цю годину з хвостиком молодий актор проживає життя героя з самого початку до трагічного фіналу, при цьому дуже точно витримує певну дистанцію між собою і роллю, то опиняючись всередині неї, то ніби спостерігаючи за тим, що відбувається. Він весь — у русі, у перетворенні (пам’ятаємо термін Леся Курбаса!), у грі, в заздрісній легкості, навіть елегантності переходів від оповіді, від розмови від імені третьої особи до діалогу з уявними співбесідниками. У грі єдиного виконавця — вільній, розкутій, різноманітній — оживають, матеріалізуються і вони. І щоразу це живі і нові обличчя. А “облич” у виконавця виявляється ще більше, тому що від довірливої розповіді на початку вистави він переходить до показу всіх персонажів, які зустрілися на нетривалому життєвому шляху 1900-го, винахідливо змінюючи інтонації, пластику… Він то грубувато басить за чорношкірого прибиральника, який знайшов малюка, то винахідливо дає можливість уявити розв’язного конферансьє… До самого 1900-го актор наближається зрідка, зате робить це трепетно і співчутливо», - зазначив відомий український театрознавець Василь Неволов.

Вперше за понад чверть вікову історію Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» вистава грається у вітальні мікросцени. Зазвичай глядачі тут відпочивають в очікуванні початку театрального дійства. Сценічний простір перетворюється то на салон корабля, то на мистецьку галерею. У виставі звучить жива музика і, здається, майже відчутно запах моря.

Зі стін вітальні на молодого актора немов дивляться відомі актори і режисери, чия творча доля була пов’язана з театром. А Станіслав вписує нову сторінку в історію славного театрального колективу.

Едуард Овчаренко

03/03/2017
CultUA.media Культура.