Невільники «Вільної сцени»

Днями відбулися громадські слухання у Дніпровському районі м. Києва щодо питання про будівництво на Троєщині театрально-культурного центру

 «А яка тут може бути проблема?» — запитав я колег по театральному цеху, які дружно прийшли до кінотеатру «Флоренція» для зустрічі з опонуючими жителями району. Після Жовтневої революції у Києві побудований лише один театр — і також, до речі, в Міському парку, правда, не з нуля, а на підмурку покинутого кінотеатру. Ті театри, що додалися за часів перебудови до восьми радянсько-стабільних, — діють досі й працюють у пристосованих приміщеннях. При цьому з 22-х репертуарних театрів третина відкрили малі або навіть мікросцени. Вважайте, що за фактом у Києві театрів уже понад 30. І все одно майже за 100 років наше місто, в якому на початку минулого сторіччя нарівні з безліччю україно- й російськомовних труп працювали польська польською мовою та єврейська на ідиш, і яку Лесь Курбас справедливо називав «театральною Меккою», не має тогочасної множинності та різноманітності сценічного життя.
І, о диво! Влада міста виділяє гроші на культурне будівництво, та ще й у спальному районі, і до того ж такі, що можна замахнутися на сучасний світовий рівень архітектурних і технічних рішень. Хто може бути проти? «Не вірю!» — услід за Станіславським з усмішкою і сльозами, поетично і розсудливо прогарчали, прошепотіли, виплеснули перші в списку виступаючих керівники київських театрів, культурних закладів району, вчителі й вихователі.
«Дивна країна», — зазначив Е. Митницький, керівник Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, — тарифи й ціни підвищують, не питаючи, — всі мовчать. Запитують, — чи можна побудувати театр, — обов’язково знайдуться маси з нервовим «проти».
На зауваження про загибель дерев, Н. Петренко — директор Київського академічного театру ляльок у Міському саду — довів на прикладі свого будівництва, як виграє парк, примножуються й осмислюються художньо зелені насадження.
Керівник Театру на Подолі В. Малахов запропонував паралельно з будівництвом у вже сформованій парковій зоні всім миром закласти новий парк на пустинних площах району. В. Гирич — Театр для дітей на Липках — навів убивчу статистику: в Москві на 9 мільйонів жителів, нехай навіть з приїжджими 10 ма мільйонами, — 160 театрів,у Києві на наші нехай три мільйони — втричі менше, а посадочних місць на порядок менше.
Різкі репліки з залу від «не вчіть і не втручайтеся» змінилися на «ніхто не проти театру в принципі», але година контраргументів була попереду.
Проект архітектора В’ячеслава Казимирського — ймовірно, ще потребує доробки деталей, але принциповий підхід до сучасного центру мистецтв, максимально відкритого для творчого існування, а не лише модерново оснащеного функціонування театру, — важливий крок на шляху до розв’язання питання повноцінності й гармонійності життя городянина в будь-якому районі, незалежно від його призначення і віддаленості від історичного центру міста.
Голоси із залу «немолодим до центру добиратися важко, дітей відпускати самих страшно, театр на Троєщині необхідний», — залунали ще більш впевнено.
Навіть гостре питання про пам’ятник жертвам Чорнобиля знайшло несподіваний ракурс — зробити таким саме будівництво культурного центру і в ньому вирішити по-новому тему вшанування пам’яті героям і жертвам цієї трагедії України і всього людства.
Відеопрезентація робіт керівника Театру «Вільна сцена» Дмитра Богомазова продемонструвала масштабну співзвучність його режисерського мислення філософським підходам планетарного масштабу.
«Горло» Є. Гофмана, «Морфій» по М. Булгакову, «Трохи вина-2» Л. Піранделл, вистави, які не просто запам’яталися глядачам, це яскраві й неповторні українські фарби в сучасному європейському театрі.
Тут би зааплодувати всім на знак загального схвалення. Але сумніви набули форми конкретних запитань. Наскільки будівництво зменшить площу озеленення? Номери для приїжджих артистів чи не є прихованим готельним комплексом, — причина справжнього інтересу інвесторів (не зовсім зрозуміло, що в цьому поганого, але абсолютно ясно, що про всі можливі інтереси треба говорити відкрито), як змінять під’їзди, розв’язки, парковки існуючу транспортну ситуацію, і, нарешті, що скажуть малозабезпечені про будівництво театру в момент підвищення комунальних платежів?
У центрі президії громадських слухань усі три години мовчки, уважно стежачи за ходом дискусії, роблячи помітки, сидів молодий чоловік спортивного вигляду, бадьорий і рум’яний. Він то активно прислухався і подумки заглиблювався у полеміку, то самозанурювався й відсторонювався від «перестрілки». Виявилося, що це новий голова Деснянської районної адміністрації. Він хоча й не є мешканцем району, але за півроку зумів завоювати міцну репутацію його патріота.
Висловлена ним пропозиція повторити слухання через два тижні, ще раз звірити позиції зрозуміла і в більшості схвалювана. Але з плином нашого загальноукраїнського життя до досягнень демократії хотілося б додати право демократично обраних керівників на відповідальні й самостійні рішення.
18/10/2006
”День” №178