Олексій Кужельний: «У мистецтві немає центру і провінції!»

Із 16 по 21 червня на сцені КАМТМ «Сузір’я» відбудеться міні-фестиваль львівських театрів — «Львівське Сузір’я»

Форум відкриє вистава «Вогні» Національного академічного драматичного театру ім. М. Заньковецької, поставлена за оповіданням А. Чехова. 17 та 19 червня творча майстерня «Театр у кошику» представить вистави «Я йду, Христе» та «Річард після Річарда», а 21 червня львівський Перший академічний український театр для дітей і юнацтва покаже ліричну драму Т. Іващенко «Таїна буття».

Звідки народилась ідея фестивалю, чого можна повчитись у львівських майстрів сцени «Дню» розказавхудожній керівник «Сузір’я» Олексій КУЖЕЛЬНИЙ:

— Наша палка любов до львівських театрів виникла ще в ті часи, коли до Києва на гастролі приїжджав Львівський український драматичний театр ім. Марії Заньковецької, а вистава режисера Алли Бабенко «Федра» (з неперевершеною Ларисою Кадировою у головній ролі йшла саме у «Сузір’ї». У вирішальний момент «протяг» рвучко відчинив вікна театру і вдарила гроза. Вже тоді це здалось нам знаком. Спершу незрозумілий, він швидко перетворився на запоруку нашої довгої і успішної співпраці. Пізніше з тієї вистави у «Сузір’ї» була створена моновистава, яку ми показували у Німеччині, Польщі, Пакистані, а Лариси Кадирова грала у багатьох виставах нашого театру. На нашій сцені був показ вистави Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса «Забави для Фауста» та багато інших творчих спільних із львів’янами проектів. І от нарешті визріло рішення зібрати в одному блоці роботи одразу трьох львівських театрів.

— Чи не боїтесь ви конкуренції вистав, привезених із провінції, зі столичним театральним «продуктом»?

— У мистецтві немає центру і провінції! Створені у великих і маленьких містах художні твори не рідко переважають якістю і силою естетичного висловлювання визнані столичні тренди. Тим більше ця думка справджується на прикладі львівських театрів, які завоювали своєму місту славу одного з найцікавіших і найсамобутніших театральних центрів України. Тож, ми не лише не боїмось, а тільки усіляко сприяємо конкуренції. Адже поява хорошої вистави в одному театрі додає глядацької уваги до усього театрального процесу. А коли йдеться про театри інших міст, які знаходять можливість приїхати до столиці, — то це велика радість для усіх київських театралів. Адже ті, невідомі нам поки, пошуки, знахідки, захоплення і зрештою — служіння театрові, які приносять із собою колективи, прирощують мистецьку цінність і художню привабливість театру загалом.

— Чого, на вашу думку, ми можемо навчитись у львівських театрів?

— У місті Лева живе і розвивається потужна традиція формування і демонстрації привабливих рис спільноти, яку ми називаємо «львів’яни». Це насамперед повсюдна театральність: театралізовані ресторани, свято вулиць, чи то екскурсії, чи то театральні десанти, що нескінченно сновигають містом. Це місто не лише щось постійно вигадує, але чимось єднає, а врешті — надає висоти і змістовності звичному плинові життя. А спільнота «кияни» досі формується, у неї поки що немає спільної домінанти, але сподіваюсь, що і до «Київського вальсу» і до «Київського торту» додаватимуться нові культурні тренди, які формуватимуть неповторність нашої спільноти.

Кожен із запрошених на фестиваль театрів — Національний театр ім. М. Заньковецької, творча майстерня «Театр у кошику», Перший український театр для дітей і юнацтва — мають власне обличчя та неповторний стиль і, незважаючи на інтенсивність столичного театрального життя, я впевнений, що їхні вистави привернуть велику увагу киян.

— Чи плануєте ви запрошувати театри інших міст України?

— Ми відкриті до співпраці. Подібні зустрічі з камерними театрами Харкова, Одеси та інших міст України дозволять скласти для себе мозаїку культурного розмаїття України та отримати нові яскраві театральні враження. Сподіваємось, що наша пропозиція буде цікава для інших міст, і не лише міст — а й найменших містечок, де лунає живий голос театру.

Ніна ЗАХОЖЕНКО