Прийшов, побачив, просльозився

Третій рік поспіль, як центр новорічних свят у столиці України перенесено з майдану Незалежності на Софійську площу

Перше місце свою остаточну назву закріпило вагомими подіями новітньої історії нашої Батьківщини. Водночас  підтвердило репутацію майданів як форми політичної загрози.

Якщо вслуховуватись у слова і вірити у їх магічну силу, відчувати їхній ментальний конденсат, то егрегор Софії, Софії Київської має задавати, стверджувати більш  актуальний для нас спосіб мислення. Взагалі, масові свята, вуличні дійства, площадні, покликані демонструвати ідеали суспільного існування. Просто кажучи їхня мистецька поліфонія має  об’єднувати громадян  різного віку, різних естетичних уподобань, різного майнового стану і навіть політичних поглядів. За моїми відчуттями  сьогоднішня прописка головної ялинки країни певним чином свідчить про акцентування вітчизняності на противагу державності. Звісно, не йдеться про плакатне заявлення цієї ідеї, але головні очікування від режисерських, організаційних рішень були пов’язані з такими усвідомленнями місця потужного новорічного дійства, його атмосфери й нарешті мистецької наповненості.

Кілька разів мені поталанило бути головним режисером церемонії запалювання головної ялинки країни. У 2000 році вперше ми робили зустріч Нового року на Хрещатику за участю президента України. Тоді на  майдані Незалежності зібралося 300 тисяч глядачів! Концерт тривав з 22.00 до  3 години ночі. З інцидентів — комусь надірвали рукава. З небезпечного — величезна кількість скляних пляшок під ногами.

Щільний ряд торгівельних кіосків  наступного року виріс на всю довжину  Хрещатика, а саму площу оточили мангали. Запахи пікніка з підгорілим жиром виявилися брутально несумісними з тональністю дійства, тому  було прийнято рішення негайно перенести цей жанр вуличної торгівлі якомога подалі.

Зараз Софійська і Михайлівська площі настільки заповнені різностильними малими архітектурними формами, що виникає пряма асоціація з їх не санкціонованістю з боку не тільки організацій, які несуть відповідальність за культурний зовнішній вигляд  святих місць Києва, а просто здатні зденервувати тих, в кого новорічне свято, таке ритуально значуще, багате обрядами, врешті просто самоцінне асоціюється з прагненнями гармонії людини й природи. Ясна річ на дитячих розвагах найбільше можна заробити, але свіжість дитячої радості заглушає важкий дух комерції.

Організатори свята Головної ялинки в місті вкладають власні гроші, але ж прибуток не має виїдати очі як сльозогінний газ. Сльози... Вперше вони виникли коли прочитав, що ялинці яку привезли з Карпат, виповнилося 80 років із 300 можливих, красуня заввишки 26 метрів.

Людство — як ліс. Дерева народжуються, виростають, мужніють, вмирають. Вона ще могла нас довго-довго радувати. І не біда, що ми її не бачили б. Краса життя неподільна, жива в кожній точці його і складає  красу земного буття.

Сьогодні в усьому світі  вигадують  екологічні ялинки. Їхню синтетичну стрункість освітлюють гірляндами, енергію для яких виробляють усі хто прийшов доєднатися до спільного творення свята. Глядачі різного віку крутять педалі велосипедів і ця енергія м’язів перетворюється у сяяння творчості.

В контексті варварського знищення наших лісів, справді дуже красива ялинка, стає символом ґвалтуванням природи.

Глобальне завдання людства — це  наполегливе,  невпинне  вдосконалення стосунків людини і природи, екологізація нашого життя. Дай Боже нам результатів у цій роботі в усіх подальших роках. І  хай благословляють нас на цю справу вічна Софія — берегиня України — і великомудрий Михайлівський Золотоверхий — в новому і усіх подальших роках.

22/12/2016
Газета ”День” №234, (2016)