Столиця потребує «переформатування»
Віддзвеніли святкування 70-річчя Шевченківського району. З багатої програми, яка тривала майже весь вересень, запам’яталися День хліба на Михайлівському майдані з величезним короваєм, відкриття Фонтану закоханих біля пам’ятника (до речі, найбільш іронічного українського письменника) І. Котляревському, проект «Ніч у музеї», який завершився інсценуванням вінчання княжни Анни, майбутньої королеви Франції, на території Софіївського собору. Цей фінальний акорд урочистостей акумулював його основні значення. У духовно піднесеній атмосфері святині, на благодійному аукціоні картин були зібрані значні кошти для дитячої лікарні. Серед спонсорів, меценатів ювілейних заходів, окрім потужних фірм і підприємств, були родини мешканців району. До честі його керівника прізвище Пилипишиних неодноразово прозвучало в списках благодійників, а глава родини та Шевченківської районної в місті Києві адміністрації зумів бути скромним і привітним господарем цілком органічним у діловому костюмі, в смокінгу, у вишиванці. Вальсуючи на загальноміському балi вчителів, саджаючи дерева та пригощаючи паляницею, Віктор Петрович, у промовах коротких і доречних, демонстрував знання проблем району, спроможність чути городян і роздумувати про економіку, політику, культуру не з районної дзвіниці, а в масштабі загальнолюдському та державному. Бо чим не країна — район із населенням у два мільйони осіб!
Прощальним суботнім вечором до Софіївського собору запрошував оркестр. На центральній алеї кипіло ярмаркове життя стародавнього міста. Лавки з дерев’яним посудом, достаток меду, фруктів, прикраси, полотняний одяг, і, звичайно ж, старовинний вертеп. Раптом побігла сторожа iз криками «Тримай злодія!». На іншій алеї юний воїн прощався з коханою. Дівчата на лавці неподалік гаптували, гриміли ложками в казанку й жадібно ловили слова закоханих. Здоровані в кольчугах билися на мечах — аж іскри летіли. А на рожні апетитно диміла туша кабана. Шатра зі столами обіцяли неабиякий бенкет. І не обдурили!
До собору ввійшла весільна процесія — наречений під старовинним французьким прапором, його підданi в парадних шоломах з яскравим пiр’ям, із блискучими щитами та дочка Ярослава Мудрого — Анна в супроводі дівчат у вінках із польових квітів. За сценою вінчання подружки підглядають через вікна церкви, а інші гості, щоб не юрмитися, могли бачити телерепортаж із місця події на торцевій стіні одного з корпусів. І так у кожній точці святкування зустрічалися старожитність, старовина й сучасність. Можливо, це стало головним сенсом усього ювілею Шевченківського району — живий зв’язок часів, який об’єднує в любові до свого дому всіх — від малого до старого.
Чимало говорилося й про плани на майбутнє. Сьогоднішній перебіг справ у районі дає надію, що плани не залишаться планами, а обіцянки обіцянками. І, звичайно ж, масштаб центрального району столиці, потребує відповідних ухвал, амбіцій та фантазій.
Нехай це звучить дискусійно, але давно на часі переформатувати наше місто з «матері міст руських» на світову колиску слов’янства.
У Золотих воротах можна й потрібно зробити на найсучаснішому технічному рівні з використанням теле- й кіноефектів, голографії, комп’ютерної графіки, лазерних ефектів, сеансовий театр-музей із програмами про історію князів Київських, про місто Ярослава, про гетьманів України. Сам акт проходу через Золоті ворота може стати урочистим ритуалом, а для почесних гостей із цього приводу може розігруватися вражаюче дійство, не гірше, ніж зміна варти в королівських палацах Європи.
Отже, восьмий десяток для Шевченківського району міста Києва обіцяє бути часом розквіту гармонії минулого, сучасного, майбутнього!
Прощальним суботнім вечором до Софіївського собору запрошував оркестр. На центральній алеї кипіло ярмаркове життя стародавнього міста. Лавки з дерев’яним посудом, достаток меду, фруктів, прикраси, полотняний одяг, і, звичайно ж, старовинний вертеп. Раптом побігла сторожа iз криками «Тримай злодія!». На іншій алеї юний воїн прощався з коханою. Дівчата на лавці неподалік гаптували, гриміли ложками в казанку й жадібно ловили слова закоханих. Здоровані в кольчугах билися на мечах — аж іскри летіли. А на рожні апетитно диміла туша кабана. Шатра зі столами обіцяли неабиякий бенкет. І не обдурили!
До собору ввійшла весільна процесія — наречений під старовинним французьким прапором, його підданi в парадних шоломах з яскравим пiр’ям, із блискучими щитами та дочка Ярослава Мудрого — Анна в супроводі дівчат у вінках із польових квітів. За сценою вінчання подружки підглядають через вікна церкви, а інші гості, щоб не юрмитися, могли бачити телерепортаж із місця події на торцевій стіні одного з корпусів. І так у кожній точці святкування зустрічалися старожитність, старовина й сучасність. Можливо, це стало головним сенсом усього ювілею Шевченківського району — живий зв’язок часів, який об’єднує в любові до свого дому всіх — від малого до старого.
Чимало говорилося й про плани на майбутнє. Сьогоднішній перебіг справ у районі дає надію, що плани не залишаться планами, а обіцянки обіцянками. І, звичайно ж, масштаб центрального району столиці, потребує відповідних ухвал, амбіцій та фантазій.
Нехай це звучить дискусійно, але давно на часі переформатувати наше місто з «матері міст руських» на світову колиску слов’янства.
У Золотих воротах можна й потрібно зробити на найсучаснішому технічному рівні з використанням теле- й кіноефектів, голографії, комп’ютерної графіки, лазерних ефектів, сеансовий театр-музей із програмами про історію князів Київських, про місто Ярослава, про гетьманів України. Сам акт проходу через Золоті ворота може стати урочистим ритуалом, а для почесних гостей із цього приводу може розігруватися вражаюче дійство, не гірше, ніж зміна варти в королівських палацах Європи.
Отже, восьмий десяток для Шевченківського району міста Києва обіцяє бути часом розквіту гармонії минулого, сучасного, майбутнього!