Сигнальні вогники
Насправді масові видовища, якими відкривалися попередні фестивалі мистецтв «Французька весна» були потужними просвітницькими вогнями. Мистецтво вуличних театрів у нас знаходиться не просто в темряві нерозуміння, а в чорній дірці байдужості й презирства.
А дарма. Очільникам нашої культури варто б було побачити як цілі міста виструнчуються в очікуванні не просто театрального свята, а акту спільності переживань багатотисячної глядацької громади.
Громади, яка на якийсь час єднається здивуванням, захопленням, тишею пізнання і громом задоволення.
Такими громадами від вистави до вистави, від свята до свята, від дійства до дійства формується єдність городян, для якої життєво значущим стає постійний ріст естетичного цензу життя. І це є благодатнє грунтя для міського патріотизму, для формування унікальності культурного клімату.
А в решті решт - це цілком реальний додаток до міського бюджету, починаючи з економії на усьому, що пов’язано з проблемами сміття і закінчуючи принадливістю міста для туристів. Тож не дарма у Франції найважливіше міністерство називається «Міністерством культури і туризму».
Нещодавно аналогічна організація і в нас так називалась. Але яка культура, такий і туризм. Титул проблем не вирішує.
Французькі вуличні театральні компанії демонстрували захоплюючі дійства лазерне шоу «Скерцо» на фасаді консерваторії, «Під кінець Одиссеї» на Хрещатику, «Вогняна інсталяція» та «Площа янголів» на Софіївській площі, «Ловець місяця» біля арки Дружби народів, «Дивацтва на воді» в Гідропарку, «Концерт вогню» компанії «Ударні десантники» на Співочому полі, «Шалені дзвонарі» від компанії «Transeexpress» на Софіївській площі, про які свого часу інформувала наша газета. З кожним показом зростала кількість бажаючих долучитися до цих майстерних неочікуваних мистецьких імпрез і сприймалися вони на одному і єдиному диханні. Велика радість було коли думка «як здорово, що це у нас було» переважала над питанням «а чому у нас нема такого?». В оптимістичній позиції енергія творчості плодотворніше, хоча і праведний гнів буває потужним мотором. Не скажу гніву, але невдоволення організацію минулорічного майданного відкриття «Французької весни» було дуже багато. Софіївська площа, підходи до неї були забиті людьми і рух натовпу інколи ставав небезпечним. Дітей виносили на піднятих руках.
Така сама ситуація сталася і цього року на піротехнічному шоу «Вогні» у Ботанічному саду ім. М.Гришка на Печерську. Тільки цього разу додалося невдоволення і від побаченого.
Навіть за дуже великого бажання зрозуміти хай не сюжет, ідею, а просто відчути мистецьке хвилювання авторів, «композицій» із смолоскипів, свічок, котлів з вогнем підвішених на триногах, що дуже нагадували ватри революційних матросів, мені не вдалося. Між людей грали саксофоністи, з маленької сцени хтось співав, здається українською. Потужне стокатто демонстрував піаніст у… протигазі. В небі нервово кружляли птахи, яких остаточно розігнав фінальний феєрверк дачного масштабу. Птахи повернуться! В цьому чудовому парку вони щовесни гніздяться й щороку множаться. А от чи прийде так багато людей на наступний театралізований пленер французів – велике питання? Затиснутий натовпом студенток раптом подумав: «Якби розцвів бузок!». Може й справді організатори сподівалися на інші природні умови?!.
Хтось прошепотів: «Вони навмисно створюють натовпи, щоб звітувати фотками про успіх заходу».
Французи кажуть: «Якщо жінка образила тебе – вибачся перед нею»! Тому в будь-якому разі маємо дякувати Франції за повагу до нашої країни. Наша весна з Французькою вже точно подолають зиму. А вогні смолоскипів нагадають про дорогу до людяності, доброти, любові, бо навіщо дорога, яка до них не веде.
Наша газета інформуватиме вас про виставу «Маленькі подружні злочини» від компанії «ROSEAU THEATRE» і звичайно познайомить з автором однойменної п’єси сучасним геніальним драматургом Еріком-Емманюелем Шміттом, який вперше приїде у Львів і Київ.
А дарма. Очільникам нашої культури варто б було побачити як цілі міста виструнчуються в очікуванні не просто театрального свята, а акту спільності переживань багатотисячної глядацької громади.
Громади, яка на якийсь час єднається здивуванням, захопленням, тишею пізнання і громом задоволення.
Такими громадами від вистави до вистави, від свята до свята, від дійства до дійства формується єдність городян, для якої життєво значущим стає постійний ріст естетичного цензу життя. І це є благодатнє грунтя для міського патріотизму, для формування унікальності культурного клімату.
А в решті решт - це цілком реальний додаток до міського бюджету, починаючи з економії на усьому, що пов’язано з проблемами сміття і закінчуючи принадливістю міста для туристів. Тож не дарма у Франції найважливіше міністерство називається «Міністерством культури і туризму».
Нещодавно аналогічна організація і в нас так називалась. Але яка культура, такий і туризм. Титул проблем не вирішує.
Французькі вуличні театральні компанії демонстрували захоплюючі дійства лазерне шоу «Скерцо» на фасаді консерваторії, «Під кінець Одиссеї» на Хрещатику, «Вогняна інсталяція» та «Площа янголів» на Софіївській площі, «Ловець місяця» біля арки Дружби народів, «Дивацтва на воді» в Гідропарку, «Концерт вогню» компанії «Ударні десантники» на Співочому полі, «Шалені дзвонарі» від компанії «Transeexpress» на Софіївській площі, про які свого часу інформувала наша газета. З кожним показом зростала кількість бажаючих долучитися до цих майстерних неочікуваних мистецьких імпрез і сприймалися вони на одному і єдиному диханні. Велика радість було коли думка «як здорово, що це у нас було» переважала над питанням «а чому у нас нема такого?». В оптимістичній позиції енергія творчості плодотворніше, хоча і праведний гнів буває потужним мотором. Не скажу гніву, але невдоволення організацію минулорічного майданного відкриття «Французької весни» було дуже багато. Софіївська площа, підходи до неї були забиті людьми і рух натовпу інколи ставав небезпечним. Дітей виносили на піднятих руках.
Така сама ситуація сталася і цього року на піротехнічному шоу «Вогні» у Ботанічному саду ім. М.Гришка на Печерську. Тільки цього разу додалося невдоволення і від побаченого.
Навіть за дуже великого бажання зрозуміти хай не сюжет, ідею, а просто відчути мистецьке хвилювання авторів, «композицій» із смолоскипів, свічок, котлів з вогнем підвішених на триногах, що дуже нагадували ватри революційних матросів, мені не вдалося. Між людей грали саксофоністи, з маленької сцени хтось співав, здається українською. Потужне стокатто демонстрував піаніст у… протигазі. В небі нервово кружляли птахи, яких остаточно розігнав фінальний феєрверк дачного масштабу. Птахи повернуться! В цьому чудовому парку вони щовесни гніздяться й щороку множаться. А от чи прийде так багато людей на наступний театралізований пленер французів – велике питання? Затиснутий натовпом студенток раптом подумав: «Якби розцвів бузок!». Може й справді організатори сподівалися на інші природні умови?!.
Хтось прошепотів: «Вони навмисно створюють натовпи, щоб звітувати фотками про успіх заходу».
Французи кажуть: «Якщо жінка образила тебе – вибачся перед нею»! Тому в будь-якому разі маємо дякувати Франції за повагу до нашої країни. Наша весна з Французькою вже точно подолають зиму. А вогні смолоскипів нагадають про дорогу до людяності, доброти, любові, бо навіщо дорога, яка до них не веде.
Наша газета інформуватиме вас про виставу «Маленькі подружні злочини» від компанії «ROSEAU THEATRE» і звичайно познайомить з автором однойменної п’єси сучасним геніальним драматургом Еріком-Емманюелем Шміттом, який вперше приїде у Львів і Київ.