Залізничний роман

Кожен із героїв чекає чогось свого від знайомства. Він сподівається, що нарешті зустріне супутницю свого життя, а вона очікує, що після знесення будинку, в якому мешкає герой, отримає однокімнатну квартиру. А вигадали всю цю аферу їхні діти, аби заробити на цьому грошей.
Чи може виникнути кохання між двома такими антиподами, якщо їх поселити разом в одній квартирі? Виявляється, що нічого неможливого у цьому світі немає. Але для цього їм спочатку потрібно вступити у відчайдушний поєдинок і подолати цілу низку перешкод та непорозумінь.
Складається враження, що п’єса написана саме для народного артиста України Володимира Коляди та заслуженої артистки України Валентини Ілляшенко, для яких життя і гра на сцені — це практично одне й теж.
Володимир уже майже 50 років віддав служінню Мельпомені на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Особливою сторінкою у творчості актора є образи з національної спадщини — Шпак із «Шельменка-денщика» Г. Квітки-Основ’яненка, Мартин Боруля з однойменної п’єси, Золотницький із «Хазяїна» І. Карпенка-Карого, Кайдаш із «Кайдашевої сім’ї» І. Нечуя-Левицького. В цих роботах найбільш яскраво виявилось абсолютне знання і відчуття природи національного характеру.
Валентина теж уже 40 років — артистка столичного Театру імені Івана Франка. Хоча вона й виконує переважно ролі другого плану, але вони допомагають краще розуміти логіку дій і вчинків головних персонажів. Насамперед це стосується вистав «Шельменко-денщик», «Приборкання норовливої», «Едіт Піаф. Життя в кредит», «Кайдашева сім’я», «В неділю рано зілля копала», «Урус-Шайтан».
Створити яскравий, емоційний і в той же самий час глибоко ліричний дует виконавцям допомогло те, що у житті вони — чоловік та дружина, і як ніхто інший знають та розуміють одне одного.
Події відбуваються на кухні звичайної сучасної квартири. Прості декорації допомагають глядачеві повірити у достовірність зображуваних подій, уявити, що герої — такі ж звичайні люди, як і ми всі, й щось схоже могло б відбутися з кимось із нас.
А справжньою родзинкою вистави є відеопроекція. Через вікна уявної кімнати можна бачити, як рухаються поїзди. То вони набирають ходу, то починають гальмувати. Можна побачити як відео звичайних поїздів, так і дитячих вагончиків. Такий прийом допомагає краще зрозуміти емоційний стан персонажів, логіку їхніх думок та вчинків.
Напевне, кожен глядач зробить для себе свій висновок від побаченого. Багато хто замислиться над тим, а чи потрібно боятися виявляти свої почуття, скільки б тобі не було років. А те, що закохані такі різні люди, навряд стане на заваді справжнім почуттям.
Едуард ОВЧАРЕНКО