«Здавалося б, одне лиш слово»...

Нам сьогодні, як ніколи, потрібна дієва мова

Спочатку було слово — настільки зрозуміла, загальновживана формула, що мало кому приходить на думку розмірковувати, що насправді стоїть за нею.

Якщо мова не є результатом культурного розвитку, тоді вона є виявом особливості людини, навіть інстинкту, притаманного виключно їй.

Вчені  певні, що мова сприяє мисленню, але не є причиною його виникнення. Якщо Всевишній творив людину за образом і подобою своєю, то чи не за словом творив він навколишній світ людини? Подумав — дерево — і по слову створив  його. До речі, чомусь у цьому слові багатьма мовами є буква «Р», вимова якої більш за інші літери відрізняється у різних мовах. А коли ідея вилилися у «слово-формулу», вона почала жити і яскравіти безліччю своїх форм.

Швейцарський лінгвіст IX ст. Ф. де Соссюр стверджував, що значення слів перебуває не у взаємозв’язку між річчю і її назвою, а в більш тонкому поєднанні поняття та його звукового втілення — в акустичному образі. Пов’язує поняття і його звукове відображення слухач — і звідси витікає, яке значення він надає почутому.

Вчені доводять, і факти підтверджують — здатність використовувати мову пов’язана з емоційним розвитком.

Чудове спостереження Т. Хорді: «Йому хотілося поділитися своїми переживаннями. Але намагатися передати це нез’ясоване почуття грубими засобами мови було все одно, що спробувати донести аромат в решеті».

«Ну що б, здавалося, слова...» — дивувався Кобзар. Бо знав їхню силу й слабкість, підступність і ціну.

Така довга передмова присвячена всього одному слову, яке бентежить мене з того моменту, як ми визначилися з текстом гімну нашого народу, гімном нашої Батьківщини. У 2003 році мені доручили на майдані  Незалежності зробити свято Гімну України.

Розгубленість із приводу того, з чого створити програму на півтори години, подолала проста ідея пред’явити пісні, які в різні часи слугували українцям гімнами. Це вирішило питання різноманітності: від а капела, троїстих музик, народного, військового, симфонічного оркестрів до електронної музики.

«Ще не вмерла України і слава, і воля» — спочатку співав Національний заслужений академічний народний хор імені Григорія Верьовки, а на фінал — народний артист України Олександр Пономарьов. Від громади до персони — такий шлях програми, яка закладається у сакральному тексті цієї доленосної пісні.

Ми єдині, коли кожен свій голос долучає до спільної музики життя, проголошує своїми принципи існування громади. По різному формується програма, закладена в гімні, — лірично, молитовно або заклично:

«Ой у лузі червона калина

похилилася,

Чогось наша славна Україна

 зажурилася.

А ми тую червону калину

підіймемо,

А ми нашу славну Україну гей,

 гей розвеселимо!»

«І з колін піднятись поможи

І благослови у добрий час

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас»

Кожне слово в гімні дорогоцінне, значуще, бо обраністю своєю має слугувати інструкцією усвідомлення щастя. Щастя в боротьбі, любові, надії на кращу долю свою і спільну.

Тому формула «Запануєм і ми, браття» видається несповна відповідною нашим завданням. Адже вона стверджує, що зараз панує в нашім краї хтось інший, і наша новітня історія тому яскравий доказ. Вірити в світле майбутнє — обов’язок громадянина. Але, як пророчив апостол Яків у Соборному посланні «Віра без справ мертва». Ми маємо панувати, працювати і вірити в себе, в свою країну.

Терміново необхідно поміняти у названому рядку «запануєм» на «і пануємо ми, браття, у своїй сторонці...»

«Запануєм i ми, браття,...» звучить як запрошення до пасивності. Не до терпіння, смирення, а саме до бездіяльності.

Нам сьогодні, як ніколи, потрібна дієва мова. Такою стала англійська в Америці в часи Рузвельта. Дія — цінність. Переконання правильні, якщо вони діють. Слова, підтверджуючі бажання довіку жити разом у чесному шлюбі, короткі і дієві: «Так, буду!». Така мова вербальне самовідчуття робить піднесеним, готовим до бою «за поступ, щастя й волю».

«Слово, моя ти єдиная зброє...» потужно проголошувала Леся Українка, тож, «пануємо ми» — нехай присягою нам стане «Слова та голос — більш нічого, а серце б’ється — ожива, як їх почує».

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України

05/02/2016
Газета ”День” №19-20, (2016)